Скелі Бастай: дивовижне місце за 25 кілометрів від Дрездена

Наталія Кравчук 38 років, Луцьк, журналіст

Щороку з друзями вибираємося десь у мандри в Європу. У цьому році самі склали туристичний маршрут, замовили автобус і гайнули відразу у кілька країн. Польща, Чехія, Німеччина. Бачили чудові замки, побували у місцях, де знімалися відомі кінофільми, шукали гномиків, дивувалися найбільшим настінним панно з кахлю, милувалися всесвітньо відомими полотнами. Та незабутні враження лишилися і від краєвидів. Особливо – від скель Бастай.

За якихось двадцять п’ять кілометрів від Дрездена є місце, яке без незабутніх вражень не залишить жодну людину. Це Бастай – химерної форми скелі, що підіймаються над річкою Ельбою. Вони «гронами» розкинулися недалеко від Ратена (громади в Німеччині, розташованої в землі Саксонія). Невипадково їх красу колись порівняли з гірським масивом у Швейцарії, Юра. Тож скелі Бастай так і стали називати: Саксонська Швейцарія.

Це одна з найбільш відвідуваних туристичних пам’яток Німеччини. Тож і ми з друзями, подорожуючи автобусом Європою, сюди завернули по дорозі з Дездена, де ночували. Бо вже чули безліч захоплених відгуків від інших туристів.

Що автобус під’їжджає до місця, сповістило велике панно, на якому були зображені скелі. Усі завмерли біля вікон, очікуючи першими побачити цю красу над дорогою. Однак ні, автобус припаркувався на місці стоянки, і гід нас повів стежкою повз лісочок. Крокуючи у такт з нами, почав свою розповідь.

Виявляється, кам’яні вершини тут утворилися понад мільйон років тому! Що матінка-природа постаралася на славу, розумієш відразу, як крізь крона дерев відкривається розкішна панорама. Бо одне – слухати про Бастай, а інше – їх бачити. Коли перед тобою постають вершини, направду, аж дух перехоплює. Відразу стає зрозуміло, чому саме таку назву це місце отримало. Бо у перекладі «бастай» означає бастіон, скелі ставали людям оборонним муром в часи воєн.

Туристичну привабливість ці гори отримали завдяки картографам, які в 16 столітті нанесли мальовниче місце на туристичні путівники, і багатії відправилися у Саксонію. Правда, вони долали непростий шлях, піднімаючись від берегів Ельби та пробираючись крізь зарості через пологіші схили до вершечка.

Тоді під’їхати, як ми зараз, до скель вони не могли. Пізніше місцеві жителі для них пробили у камені 487 сходинок, а згодом спорудили ще одну «приманку» – дерев’яний міст, який з’єднав кілька скель і відкривав ще інші краєвиди з висоти майже двісті метрів над Ельбою. Піднявшись, можна було пройтися ним кількадесят метрів й насолодитися пейзажами вповні.

На Бастай стали приїжджати художники, щоб пензлем і фарбами увіковічнити чаруючу красу. Серед найвідоміших митців – Каспар Давид Фрідріх та Людвіг Ріхтер. Не минали увагою Бастай і музиканти – вони черпали у горах натхнення для створення музичних шедеврів.

Але міст від навали туристів став… тріщати. Він не витримував такої великої кількості гостей, тож місцева влада прийняла рішення замінити дерев’яні конструкції на кам’яні. Так, із середини 19 століття і донині дійшов до нас унікальний віадук із пісковика, який неймовірно гармонійно вписується у ландшафт. Він має сім арок і простягається над яром глибиною 40 метрів. Довжина мосту сягає 76,5 метра. Зараз він є історичною та архітектурною пам’яткою, що охороняється державою, а Саксонська Швейцарія – національним парком, де діють особливо суворі правила щодо збереження природи.

Тож не дивно, що тут чисто, все надзвичайно доглянуте, охайне. Причому, вхід на Бастай безкоштовний!

До речі, місцева влада спеціально відмовилася від відкриття в горах канатної дороги (хоча це б дало неймовірні прибутки!), адже канатка може спричинити руйнування породи. Ці скелі стали першим заповідником серед піщаних гір Ельби.

Сьогодні шлях на Бастай для туриста значно легший, ніж триста літ тому. Можна автобусом підібратися фактично до самісіньких вершин, а там уже є й гарний оглядовий майданчик, і кафе, і навіть готель (для туриста, який хоче продовжити насолоду горами довше, ніж кілька годин). Хочеш – гуляєш мостом, а хочеш – таки долаєш східці (на це піде кілька годин).

Вдивляючись у вигадливі форми скель, що «накрутила» природа, кожен бачив у них своє. Комусь вершини нагадували обриси тварин, чиясь уява малювала з каменю людей. Одну скелю, схожу на дві руки, що молитовно складені в благаннях до Господа, прозвали Чернець.

Коли я дивилася на всю цю красу, згадала «Долину привидів» біля підніжжя гірського масиву Демерджі, що в Криму. Там теж є вигадливої форми скелі, яким туристи подавали різні назви, у тому числі й сороміцькі. Правда, кримські «привиди» значно нижчі. А від величі Бастаю душа аж завмирає! Та слід було прощатися. Попереду нас чекав переїзд до іншого, не менш захоплюючого місця…

Нагадуємо, що автором нашого блогу можете стати ви! Надсилайте нам свої історії та путівники містами на адресу bloggers@busfor.com. Автор опублікованої історії отримає 300 грн на подорожі з Busfor ;)