 |
|
Як свідчить Вікіпедія, Бещади (вони ж Бескиди) – це шматок Карпат, розташований у Польщі, Україні і частково у Словаччині. Втім, в Україні ця назва не надто відома. Польські Бещади – саме вони були метою подорожі – лежать біля кордону з Україною, “навпроти” Старосамбірського та Турківського районів Львівщини.
Серцем польських Бещадів є Бещадський національний парк, який “клином” довжиною 20 км вдирається у територію України, між Львівською та Закарпатською областями. Але скажу відразу, туди я не доїхав.
До Другої світової регіон був більш густонаселеним, ніж зараз. А з 1939 до 1951 рр., з перервою на німецьку окупацію, навіть входив у склад Дрогобицької області УРСР (була й така). Після цього Союз і Польща обмінялися шматками території, і значна частина місцевого населення, лемки й бойки, були безцеремонно депортовані хто в Україну, а хто у віддалені регіони Польщі. Втім, зі зменшенням щільності населення більше простору відкрилося для дикої природи.
Хоч Бещади й лежать біля нашого кордону, та найпрямішою дорогою (Хирів – Устрики Долішні) не їздить громадський транспорт. Мій первісний план був доїхати до Перемишля, а звідти добиратися через місто Сянік (Санок). Але польські транспортні сайти вперто не показували ніякого автобусного сполучення між Перемишлем і Сяноком, а спрямовували через “обласний центр” Ряшів (Жешув).
Ринкова площа в Устриках-Долішніх
Добре, вирішив я, подихаю повітрям великого міста: кіно, музеї, торгові центри й таке інше. Часові й фінансові ресурси були обмежені, перебування в Польщі мало тривати лише 4 дні, тому з кожного треба було витиснути максимум вражень.
Перепади висоти
Сезон для поїздки теж був вибраний не найкращий: середина листопада. На Busfor я купив квиток на нічний автобус до Ряшева, і ввечері прохолодного дня він вирушив з київської автостанції “Дачна”. Дорога зайняла 15 годин, півтори з яких ми провели на кордоні. З полегшенням вийшов біля ряшівського залізничного вокзалу і, прогулявшись пару годин містом, сів в інший автобус, точніше “маршрутку” Mercedes Sprinter до містечка Устрики Долішні (польською Ustrzyki Dolne).
Для пересувань Польщею я користувався сайтом e-podroznik.pl. Він дозволяє “пробити” всі можливі автобусні та залізничні сполучення між потрібними пунктами. В даному випадку я обрав найшвидший рейс. Причому різні перевізники можуть вирушати з різних точок у місті, тож не обов’язково йти на залізничний чи автобусний вокзал.
Дорога крізь ліс
Для проживання в Устриках-Долішніх (це найбільше містечко регіону, центр Бещадського повіту) мені вдалося знайти, вважаю, оптимальний варіант: квартира в будиночку в самому центрі, на Ринковій площі. Дуже комфортно і недорого.
В перший день, поки я добрався в Устрики, стало вже темно, тож багато побачити не вдалося. Походив по самому містечку і піднявся на один схил.
Другий день відзначився великим пішим походом. Ввечері додаток-крокомір на телефоні покаже понад 36 пройдених кілометрів (!) Це абсолютний особистий рекорд, який невідомо, чи вдасться колись повторити.
Гребля в Соліні й велике штучне озеро
Річка Сян (та сама, що “від Сяну до Дону”)
З Устриків я дійшов у село Телешниця-Ошварова (безлюдне шосе, тихі села, запаморочливі краєвиди, які нагадували мою мандрівку в Шотландію п’ять років тому), а звідти в містечко Соліна (там розташована видовищна гребля з електростанцією на річці Сян – один з туристичних must-see регіону). Там вдалося спіймати транспорт: маршрутку до села Угерці-Мінеральні, яке лежить на основному шосе, по якому, своєю чергою, їздять автобуси в Устрики.
Напрямки для туристів на вході в ліс
Втім, до Угерців я дістався швидко, а до найближчого автобуса “додому” було ще півтори години, тож я уздовж шосе пройшовся до сусіднього села Ольшаниця. Там біля дороги стоїть гарний палац.
Не скажу, що я аж такий фанат піших походів, але так склалися всі зірки. Майже повна відсутність громадського транспорту, неможливість взяти напрокат велосипед (ранком цього дня в Бещади якраз прийшла зима зі снігом). І відсутність відчинених закладів харчування, в яких можна було б перепочити.
Зустріч у лісі
На третій день ходив я не так далеко, але побував у лісі, піднявшись на невелику гору, і побачив цю саму wildlife – дику природу. Олень стояв спокійно і кілька десятків секунд дивився на мене, дозволивши навести “зум” у фотоапараті й зробити кілька непоганих кадрів. В тому ж ліску в кількох напрямках проходили стежини зі слідами якихось хижаків з сімейства котячих чи собачих. Причому сліди були свіжі (нагадую, сніг випав напередодні вранці). А на багатьох туристичних стежинах при вході в ліс висять плакати “УВАГА! ВЕДМЕДІ”.
Єврейський цвинтар на околиці містечка
На околиці сусіднього з Устриками села – католицьке кладовище і недавно збудований костел. А трохи нижче, над самою дорогою – кілька сиротливо похилених хрестів. І на них українські написи, з датами сорокових-п’ятдесятих років минулого століття.
Сліди диких звірів
На третій день я поїхав з Бещадів. Цього разу вийшов у Сяноку і відвідав скансен – музей народної архітектури, розміром як львівський Шевченківський гай чи київський Пирогів. Музей розбитий на зони, присвячені етнічним групам цього регіону. Дерев’яні храми, перенесені з декількох сіл: церква, костел і синагога – а також численні хатки й господарські споруди.
Дерев’яний костел, перевезений у музей з одного з сіл
Українські хрести біля дороги
На четвертий день, дорогою до нашого кордону, побував у місті Ланьцут. Тут зберігся шикарний замок, який ще перед другою світовою належав родині Потоцьких. Збереглась, зокрема, колекція з кількох десятків різноманітних карет. Після Ланьцута в мене були лише поїзди. З недовгими передишками у Перемишлі та Львові наступного ранку доїхав додому в Київ.
P.S.: Якщо вам було цікаво, запрошую прочитати більш повний звіт про цю подорож у моєму блозі, починаючи звідси.
Нагадуємо, що автором нашого блогу можете стати ви! Надсилайте нам свої історії та путівники містами на адресу bloggers@busfor.com. Автор опублікованої історії отримає 300 грн на подорожі з Busfor ;)
Рассказать друзьям
Подпишитесь на рассылку, чтобы первым получать интересные предложения, новости и скидки от BUSFOR
