 |
|
Словаччину, на жаль, мало хто серйозно сприймає як туристичну країну. Площею вона лише трохи більша за Київську область, і саме тому важко собі уявити, що ця невелика територія може приховувати в собі такі природні та архітектурні багатства.
Зважитись на міні-тур Словаччиною неважко, коли живеш практично під боком, от і ми зважились. Стартом подорожі був Ужгород. Хто тут ще не бував - обов’язково виділіть кілька годин для цього маленького містечка. Історичний центр точно вартий уваги. А якщо приїдете сюди навесні чи на початку літа - просто потонете у цвіті всього, що тільки може квітнути!
Вже з обласного центру Закарпаття наш шлях лежить до Кошице. Як жартують місцеві, це передмістя Ужгорода. Справді, відстань між містами - менше ста кілометрів. Якби не кордон, дістатись до нього можна було б за годину. Але ми сідаємо на рейсовий автобус і насолоджуємося колоритним контингентом людей, котрі щоденно возять “туди” сигарети і алкоголь, а “звідти” - дешеві продукти зі словацького Теско.
Черга на кордоні, лінива перевірка багажу з боку митників і вуаля - нас зустрічає культурна столиця Словаччини. Дорога з Ужгорода до Кошице займає в середньому чотири години. Можна книгу почитати, а можна озброїтись картою і скласти експрес-план підкорення міста. Цим ми і займемось.
Величезний плюс автовокзалу в Кошице - він знаходиться поруч із залізничним. А ще крутіше те, що вони обидва всього за крок від історичного центру міста. Отже, виділяємо кілька годин на огляд головних цікавинок міста. На GPS задаємо головну ціль на сьогодні - Кошицький державний театр - і вперед.
Маршрут пролягатиме через симпатичний доглянутий парк, потім проведе нас повз собор Святої Єлизавети. У нас таких величних костелів не знайдеш, тому можна впевнено сказати, що це найближчий до України готичний собор такого типу. Зовні вражає, всередині не менш красивий.
Ще кілька кроків, і перед нами - Кошицький державний театр. Еее… ми точно не у Львові зараз? Будівля оперного дуже нагадує львівського брата, хіба що трохи менша. Попереду також фонтан, але трохи цікавіший. Від театру метрів на сто тягнеться дуже схожа алея, хіба що трохи охайніша… і дідусі грають доміно і шахи. В душі усміхаємось таким рідним пейзажам. І розуміємо, як мило можуть виглядати наші міста. Треба тільки трохи постаратись.
Та наші сентиментальні думки перебиває тихе бурчання. Це наш шлунок нагадує, що ми вже кілька годин у Словаччині, а бринзових галушок ще не куштували! Йдемо стометрівкою, повертаємо до першого-ліпшого закладу, який виявляється чудовим рестораном народної кухні. Так, бринзові галушки - це однозначний must-try. Не спробувавши їх, навіть не думайте покидати Словаччину.
А ми, задовольнивши свій апетит, рушаємо далі. Оскільки часу на інші принади міста у нас немає, вирішуємо просто звернути в яку-небудь вуличку недалеко від собору. І тут нас огортає повне умиротворення. Пішохідна вуличка, з будинками не вище двох поверхів, скромні тераси місцевих кав’ярень і ні душі навколо. Чимось нагадує Балкани, але все ж більш цивілізовано. Можна присісти і випити лимонаду чи насолодитися якимось десертом. В такому атмосферному місці не хочеться відмовляти собі в яких-небудь задоволеннях.
Але, як би там не було добре, нас кличе вокзал, на цей раз залізничний. Саме тут стартує електричка, якою ми перетнемо всю країну і потрапимо до чарівного міста над Дунаєм - Братислави. Спочатку, кілька слів про дорогу. Навіть не буду розповідати про те, які сучасні поїзди курсують всього за 100 км від України - більшість із вас і так це знає, ну або принаймні здогадується.
Більше вразила сама дорога. Таких мальовничих краєвидів від Словаччини аж ніяк не очікуєш. Гори, скелі, ріки, озера, водоспади, ліси…все це укутано легким осіннім туманом. Неможливо відірвати погляду від вікна. Ще один плюс такої дороги - ви точно не посадите акумулятори на своїх гаджетах :)
Близько шести годин безвідривного споглядання красот - і ми в Братиславі. О, яке це місто! Лежить на Дунаї, що вже робить його безмежно привабливим; фактично межує з Австрією та Угорщиною, що наклало свій відбиток на культуру, архітектуру та кухню; тут любила відпочивати Марія-Терезія, через що тут досі відчувається дух королівського міста.
У Братиславі ми вже плануємо затриматись на довше, тому в першу чергу прямуємо до нашої орендованої квартири. Чому квартира? Тому що вона дає певну свободу і дозволяє трохи більше заглибитися в життя місцевих, ніж це можливо, проживаючи в готелі в туристичному районі міста. Наше житло на кілька днів - крихітна квартира-студія з усім необхідним для проживання. Привітний хазяїн навіть залишив карту громадського транспорту, найактуальніший путівник містом на список найближчих магазинів з адресами.
Скинувши речі, ми й не помітили, як заснули - все таки дорога забирає багато сил. Та для Братислави в нас буде ще достатньо часу.
З самого ранку запасаємось водою та бутербродами і вирушаємо досліджувати столицю. Впадає у вічі велика кількість парків, в кожному з яких обов’язково є фонтан з лавицями навколо. Мабуть, комфортно жити в такому місті.
Маршрут прокладаємо так, щоб Братиславський Град став кінцевою його точкою. Дорогою милуємось резиденцією Президента. Це симпатичний палац із фонтаном прямо напроти нього. Звідси добре видно Замок, до якого ми прямуємо. До речі, замок знаходиться на горі, тому його видно майже з будь-якої точки міста, а особливо гарний він вночі, коли всі його мури підсвічуються рівномірним світлом. Ну просто очей не відвести! Тримаючи курс на замок, починаємо блукати вузькими вуличками старої частини міста. Град зникає з поля зору, орієнтуємось по карті.
Через якийсь час вже і вона не допомагає, настає час важкої артилерії - GPS. Розуміємо, що і з ним краще не стало, приймаємо стратегічно важливе рішення - куди б не повертали звивисті вулички, будемо йти тільки вгору. Наша стратегія дає плоди і вже через кілька десятків хвилин блукання мальовничим старим містом ми таки виходимо до Братиславського Граду.
Його масштаби, а також стан вражають. Історія замку налічує кілька тисячоліть, але те, що ми бачимо сьогодні - відбудована після масштабної пожежі споруда. Тому і стіни такі ідеально білі та рівні, і доріжки так гарно викладені… але це не заважає захоплюватися ним. Замок оточує неймовірної краси парк, а також трояндовий сад, який навесні зводить з розуму всіх, хто потрапляє сюди.
Від замку вниз спускаємось вже іншою дорогою, з ще більш колоритними старими будиночками. Натрапляємо на оборонні стіни фортеці, які йдуть просто вздовж шосе. Така собі зустріч минулого з сьогоденням.
Ще кілька годин блукання центром приносять купу естетичного задоволення. Кожен другий будинок хочеться сфотографувати. А після кожного другого повороту здається, що безнадійно заблукав. Але блукати в Братиславі без сумніву приємно.
Закінчується другий день у столиці Словаччини. А вранці ми вже біжимо на автобус, який відвезе нас в сусідній Відень. Так, відстань між Віднем і Братиславою менше ста кілометрів. Колись між цими двома містами навіть курсував трамвай!
Дорога з центру однїєї столиці в центр іншої триває всього годину. У Відні треба налаштуватися на зовсім інший тип туристичних принад. Якщо в Кошице ми мліли від тихих вуличок, в Братиславі захоплювались оборонними спорудами, то у Відні на нас чекає воістину королівська архітектура.
Прибувши до Відня, перш за все прямуємо до Дунаю. Ніяк не можемо ним налюбуватись! Поруч з готелем Hilton, що за кількасот метрів від зупинки автобуса, можна спуститись прямо до річки. Вона тут така велична, і хвилі, наче на морі. Одним словом, варто відхилитись від маршруту, щоб подивитись на цю ріку!
Більшість оглядових прогулянок містом починаються зі станції метро Stefansdom. І саме тут Відень наносить перший удар нижче пояса. Ще тільки піднімаючись сходами на поверхню у всіх туристів просто відвисає щелепа. Перше, що вони бачать після напівтемного тунелю - це безконечні шпилі Собору Святого Штефана. Милуючись собором, стовідсотково починає затікати шия, бо площа, на якій знаходиться цей велетень просто мізерна, от і доводиться голову задирати, щоб все роздивитися. А про те, щоб сфотографувати собор повністю, можна навіть і не мріяти. Принаймні без навороченої фототехніки.
Потираючи занімілу шию, заходимо всередину, і знов відвисає щелепа. Відень всього за мить створив такий от умовний рефлекс: тільки-но ти переводиш погляд на якийсь інший об’єкт - нижня щелепа автоматично віддаляється від верхньої. Так от, всередині собор не менш вражаючий. Отак дивишся вгору, і навіть важко уявити яка висота цих зводів.
Щоб не зависнути так на весь день, пересуваємось далі. Ще кілька церков змусили задерти голову догори і широко відкрити рота. До речі, обов’язково варто відвідати Церкву Капуцинів - вона зовні зовсім непримітна, та і всередині не така пишна, але атмосфера в ній дуже камерна. А ще, в склепі цієї церкви поховані більшість імператорів Австро-Угорщини.
Ще кілька кроків і перед нами оперний театр.. А ще далі будівля парламенту. Ратуша. Всі вони неймовірно красиві, але ніщо не зрівняється з Бельведером - палацовим комплексом в самому серці Відня. Будьте обережні, тут можна зависнути дуже надовго. Споруди настільки величні, сади так ідеально оформлені… тут навіть не хочеться говорити. Просто мовчки споглядати, потираючи шию.
Вже повертаючись до автобуса, натрапляємо на Віденський університет. Архітектурно - брат-близнюк Львівського національного. Не втримуємось і заглядаємо всередину. І на очі майже накочуються сльози. Сльози радості за студентів, які навчаються в такому прекрасному місці. Особливо вразили дворики університету, засаджені деревами та обставлені лежаками для студентів. А ще міні-кав’ярні, які продають корисні фреші та свіжу випічку прямо в дворику. Тут можна відпочити між лекціями, підготуватись до семінару, чи просто насолодитись сонечком. Згадую, що такі ж дворики використовуються як парковки та курилки в моїй альма матер. Ех… пора додому.
Ще одна ніч в Братиславі і ранішнім поїздом ви вирушаємо до Кошице. Там коротка пересадка на автобус, і відразу за словацьким шлагбаумом такою рідною калабанею нас зустрічає Україна. Привіт, ми дійсно сумували :)
Чотириденний вояж Словаччиною з захопленням Австрійської столиці підійшов до кінця. І хоч побачили ми так мало, та все ж закохались в цей регіон назавжди.
Найкраще такий міні-тур влаштувати з захопленням подовжених вихідних. Наш випав на свято Покрови. Квитки Ужгород-Кошице можна придбати онлайн заздалегідь, на Busfor.ua, наприклад, ціни стартують від 120 грн. Квитки на поїзд Словаччиною купуються прямо в касі вокзалу Кошице, коштують близько 25 євро в один бік.
Квитки на автобус до Відня - 5 євро, але при певному везінні можна купити і за 1 євро, як це зробили ми! Просто моніторте сайт RegioJet. Великий вибір житла є на Airbnb - тут також можна зекономити і за допомогою купонів, які інколи повністю покривають витрати на проживання.
Ну, а на харчуванні вдасться зекономити, якщо ви готові витратити трохи часу на приготування їжі. Якщо ж це не для вас - зверніть увагу на китайські бістро - вони є практично всюди і пропонують дешеву і дуже смачну їжу. Також недорого можна перекусити в торгових центрах. Наш міні-євротур обійшовся всього в 250 євро на двох. Досить непоганий результат!
Нагадуємо, що автором нашого блогу можете стати ви! Надсилайте нам свої історії та путівники містами на адресу bloggers@busfor.com. Автор опублікованої історії отримає 500 грн на подорожі з Busfor ;)
Рассказать друзьям
Подпишитесь на рассылку, чтобы первым получать интересные предложения, новости и скидки от BUSFOR
