 |
|
Португалія – це була наша країна мрій, про яку ми часто говорили, але ніколи не думали, що відвідаємо. А коли мова зайшла, про те, що потрібно планувати відпустку, то чомусь я згадала про цю країну. Далі були ночі та дні вагань, потім таблиця плюсів і мінусів. І коли мінусів по підрахунках було більше, вирішили, що напевно ми не готові і будемо шукати гарячий тур в Туреччину або в Єгипет.
На тиждень часу ми застрягли в пошуках туроператора. Але коли я побачила авіаквитки з Варшави, за дуже вигідними цінами відкинула всі вагання, і того ж вечора купила їх. А далі складання плану подорожі, маршруту, бронювання апартаментів та складання рюкзака – ця частина для мене сама приємна. Для всіх, хто любить активний та насичений маршрут, розповім про круті місця, які припали нам до душі, і які особливо треба відвідати.
Отже, в Варшаву ми купували квитки на сайті https://busfor.ua/ і мали промокод на знижку 300 грн, за опубліковані статті про наші попередні мандрівки. До столиці Польщі ми приїхали за дуже вигідним тарифом, за що окремо дякуємо. Після приїзду ми відразу вирушили в аеропорт, щоб чекати наш літак. По плану ми мали б прилетіти о 00:10 год. ночі. Проте наш літак затримався на годину і ми прилетіли в місто Порто о 03:00 год. ночі. Метро вже не працювало, а таксі від аеропорту коштує від 20 євро. Проте є бюджетний нічний транспорт, а саме автобус 3М, вартість проїзду в якому 2 євро. Приїхавши в місто, ми очікували побачити спляче місто, пусті вулички і т.д. Але ми дуже помилялися, місто «двіжувало». І не просто, а на повні масштаби. І такий рух у всіх містах Португалії, які ми відвідали.
Як виявилося в кінці червня португальці святкують свою улюблене релігійне свято Феста-де-Сан-Жуан або свято святого Іоана Хрестителя- це не обмежувалося центром і звичайними співами в одному великому місті. По всій країні люди влаштовують різноманітні гуляння та концерти протягом тижня. В м. Порто це виглядало приблизно так: за традицією всі бігають по вулиці і «дубасять» один одного надувним молотом по голові – кажуть, що це на щастя, абсолютно всіх без виключення і поліцейських і ми теж 2 рази получили по голові, поки шукали апартаменти. Всі масово розпивають алкоголь і знаходять другу половинку, а ще сміття було скрізь, просто скрізь, неподалік стояла швидка допомога, яка відкачувала тих, хто недооцінив свої сили. Більше того – WC було скрізь, ми навіть подумали, що це традиція така (де став там і туалет). Я, чесно кажучи, в цей момент була перелякана побаченим, але хочу сказати, що місцеві жителі поводилися досить миролюбиво і на моє запитання англійською впевнено відповідали португальською. Ось таке в нас відбулося перше побачення з Португалією.
А на ранок ми побачили зовсім інше, очищене від сміття місто, і зовсім інших людей. І закохалися в Порто. Можу з упевненістю сказати, що воно зовсім не схоже на Європу, яку ми звикли бачити у всіх містах. Перша історична пам’ятка, яку ми відвідали, був ж/д вокзал Sao Bento. Звичайний вокзал зовні і незвичайний всередині, бо на стінах викладена історія Португалії плиткою азулежу. Вокзал обслуговує приміські поїзди, ииглядає дуже круто, ніякі фото та відео не передадуть цієї краси. Плиткою азулежу викладені і звичайні житлові будинки, і церкви, і музеї і навіть каміння. Дехто азулежу порівнює з нашою радянською плиткою, але це зовсім інше. Стандартну азулежу виготовляли синього кольору, і вона була призначена для захисту зовнішніх стін від дощів, які накривають Португалію від початку жовтня і по лютий місяць. Зараз азулежу є будь-якого кольору, і навіть форми. Здавалося, б звичайна плитка, але виглядає дуже круто.
Порту розташоване на півночі країни, тому і клімат тут інший, ніж на півдні країни. Дощів більше, а океан холодніший. Плануючи мандрівку, ми виписали топ-10 місць в Порто, які потрібно відвідати, але від побаченої кількості туристів ми зрозуміли, що ніякої атмосфери не відчуємо, якщо будемо гонитися за всіма пам’ятками, тому вирішили навмання гуляти містом та насолоджуватися кожним куточком.
Тому найперша рекомендація – побільше гуляти вузенькими вуличками та провулками і йти за покликом серця, що ми, звичайно, і зробили. Особливого колориту місту надає помешкання місцевих, ці маленькі віконечка та вузькі різнокольорові двері, прикрашені гірляндами, дитячими малюнками, квітами, вазонами не залишаються поза увагою. Шукаючи вулицю до набережної, ми випадково вийшли на автомобільний міст, який веде в інший район Порту - Віла-Нова-де-Гайя – це центр виноробства, саме там і виготовляють знамените на весь світ вино портвейн, і саме там знаходяться підвали з бочками та проводять екскурсії та дегустації. Перейшовши автомобільний міст через річку Дору, ми опинилися адміністративно в іншому місті, а там, як на мене, найкращий оглядовий майданчик на знамениту площу Рібейра і славнозвісний міст Луїса того самого учня Ейфеля, який побудував Ейфелеву вежу в Парижі (багато людей думають, що цей міст побудував сам Ейфель). Саме в його честь назвали міст.
Сам міст я б назвала грандіозною інженерною спорудою, висота якого 45 м, і недарма португальці так пишаються ним, бо міст є дворівневим. Нижній рівень з’єднує район Рібейра Порту з винними складами в Віла-Нова-де-Гайя і є автомобільним, а верхній рівень з’єднує верхній район Порту з верхнім районом Віла-Нова, і вже з 2003 року міст є пішохідним, ним рухаються тільки поїзди метро.
Ми, в свою чергу, вирішили насолоджуватися панорамою міста в парку, розташованому на пагорбі Віла-Нова-де-Гайя з традиційною португальською випічкою паштейш де ната – це листкове тісто з дуже смачним заварним кремом. Наші рекомендації купувати паштейки в Auchani або Pingo Doce за 0,35 сеnt. В популярних місцях паштейки можуть коштувати до 2 євро за шт., а на смак вони такі ж самі.
Недалеко від мосту знаходиться фунікулер, яким можна скористатися, щоб насолодитися краєвидами міста, але ми рекомендуємо прогулятися пішки мостом, можна й по декілька разів внизу і зверху, а ще ввечері обов’язково пройтися по вечірній Рібейрі, недарма ж прибережний квартал внесений до об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Відчуття і емоції не передати словами, з усіх сторін лунає музика і розливається портвейн, а на закуску риба на грилі і вечірні прогулянки на корабликах по річці Дору.
Взагалі, в Порто дуже багато визначних пам’яток архітектури: кафедральний собор 12 ст., який будували 627 років, церква Кармо, церква Сан-Франциско 18 ст., палац Болса, Клерігуш (дехто називає цю вежу символом Порто, на неї можна піднятися, подолавши 240 сходинок), дуже популярною є бібліотека Livraria Lello, в якій Джоан Роулінг надихалася перед написанням Гарі Потера. Вхід до бібліотеки 5 євро, але ми так і не попали всередину, бо книгарня була закрита на час свята, тому наші рекомендації – дивитися графік роботи бібліотеки і приходити перед самим відкриттям, поки ще не прокинулися всі туристи.
Наступний наш день ми присвятили океану і поїздці в Лісабон. Для поїздки на океан рекомендую їхати двоповерховим автобусом 504, який іде набережною міста і дуже добре видно панораму, де річка Дору впадає в океан. Для знайомства з океаном ми обрали пляж Praia de Matosinhos, найбільший пляж Порто. Для тих, хто як і я, раніше думав, що різниці між океаном і морем немає – це велика помилка, океан ви відчуєте одразу, коли побачите ці хвилі і відчуєте всю могутність Атлантичного океану.
Для любителів покупатися атлантика не найкращий варіант, бо вода холодна, і як би ви не старалися, ваше тіло не звикне до холоднючої води, та й бажаючих не дуже багато. Португальці переважно гріються на сонечку та грають різні ігри на пляжі з дітьми. Під вечір з вокзалу Campanha ми вирушили до Лісабону. Квитки в Португалії, до речі, краще замовляти наперед, тоді ціна буде менша. Наприклад, нам до Порту коштували 15 євро, а в день поїздки коштували вже 30 євро.
Лісабон – столиця Португалії, вважається найтеплішою та найзеленішою столицею в Європі. Розташований Лісабон на семи пагорбах, і після жахливого землетрусу, коли місто було повністю зруйноване, столицю повністю відновили. Тому Лісабон заслужено можна рахувати містом, яке повстало з руїн. Сьогодні Лісабон – це місто музеїв, замків та палаців.
Історія Португалії дуже цікава, від величі до бідності. Провівши в Лісабоні два дні, ми відчули на собі дружність та неквапливість цих людей. Перший наш день розпочався з оглядових майданчиків на панораму міста, і, хочу сказати, їх у місті багато, але наша рекомендація – це Ruada Graca, панорама на місто з висоти мальовнича, дахи червоної черепиці, річка Тежу і чайки над хмарами створюють особливий колорит.
Також біля оглядового майданчика є церква, в якій історія полювання на християн мусульманами викладена плиткою азулежу. Вхід вільний, тому можна відвідати. Спустившись вулицею вниз, ми опинилися біля знаменитого та найдавнішого Собору Се в Лісабоні, який вистояв під час землетрусу та символізує прихід влади та загарбників на територію міста в минулому. Вхід до собору також вхід вільний, але хочу попередити, що потік туристів дуже великий і тієї духовності, яка повинна бути в таких святих містах, зовсім нема.
Ми вирішили не оскверняти святиню і пішли до головної площі Лісабона – Praca do Comercio, яку з трьох боків оточують будівлі міністерств і банків, а з четвертого – панорама річки Тежу. Також із площі відкривається вид на міст 25 квітня та статую Хреста на другому березі .Особливо португальці пишаються тріумфальною аркою Arcoda Rua Augusta. Вона для них символ стійкості та незламності перед стихією. Приходити на площу краще рано вранці зустрічати світанок, чого ми не зробили.
Вдень же площа переповнена туристами і не тільки. Вам назустріч може йти численна кількість африканців і пропонувати різні браслети, магніти, головні убори і гашиш.Тому треба бути обережними, і взагалі вони майстри, як туристів розвести на гроші. Поводяться вдень вони абсолютно невимушено, тому непокоїтися не варто. Ввечері площа виглядає більш привабливою, туристів менше і дуже часто можна почути сумні пісні фаду, які долинають з різних ресторанів та кафе. Фаду – це плач португальських жінок, чиї чоловіки пішли в море і не повернулися. Для португальців фаду – це вид мистецтва та національна музика, під час виконання якої вони не стримують своїх сліз.
Особливий інтерес також до площі Россіо, яка бруківкою викладена в формі морських хвиль, щоб моряки могли швидше адаптуватися до суші. Біля площі знаходиться ще один туристично-оглядовий ліфт Санта-Жушта, де за 5 євро можна піднятися і побачити місто з висоти, але, якщо ви обійдете цей ліфт, то побачите сходи, якими можна безкоштовно піднятися на верхню частину. Ось такий лайфхак.
Також обов’язковим для відвідування є замок святого Георгія Castelo de S.Jorge. Вхід до замку платний. 10 євро (для студентів, пенсіонерів, дітей). До речі, в Португалії діють знижки на вхідні квитки в палаци, замки, транспортні квитки людям до 26 років (і де я була рік назад). Зі стін замку відкривається дуже гарна панорама на місто. Також рекомендую прогулятися районом, де знаходиться замок, вулички дуже колоритні. Біля замку є відома пекарня, де випікають місцеву і дуже смачну випічку паштейш де бакаляу (PasteisDeBacalhau). Це такий невеличкий пиріжок з тріски і картоплі з овечим сиром всередині, коштує 4 євро. Смакота нереальна, всі інші, які ми купували, були дешевші і не такі смачні, як у пекарні біля замку.
Особливу увагу хочу звернути на район Alfama і на те, як ми заблукали і біля двох годин гуляли вечірніми вуличками. Алфама – це найстаріший район Лісабону, розміщений на пагорбах. Він зберігся під час землетрусу і складається з автентичних вуличок та безкінечних лабіринтів. Гуляючи Лісабоном, ми і не зрозуміли, як опинились у цих лабіринтах. Здавалося, що за поворотом буде вихід на центральну вулицю, і нам стане все зрозуміло. На вулиці тим часом ставало все темніше, а людей менше. Коли ми запитували в місцевих, як нам вийти, вони пояснювали, але це вам нічого не дасть, так як у цьому районі живуть саме місцеві старші жителі, які не знають англійську, тоді в той момент було страшно і електронна карта не показувала нам правильне наше місцеположення, тому ми вирішили йти на музику, яка долинала з сусідніх кварталів, де місцеві влаштували собі танці просто неба, колоритні та щасливі. Тому наша рекомендація – не ходіть вечорами далеко. Лісабон не схожий на Порту, тут якось все заплутано та нелогічно.
Наступного ранку ми вирушили до району Santa Maria de Belem, де розташована башта Belem, або по нашому «ластівчине гніздо», збудована на честь відкриття Васко да Гамою морського шляху в Індію. Вхід до середини платний, 6 євро, але ми вирішили краще насолодитися виглядом зовні і поніжитися на зеленій травичці. Ще в цьому районі розташований монастир Mosteiro dos Jeronimos, найбільш відвідувана туристична споруда столиці, і кількість туристів з кожним роком збільшується.
Монастир знаходиться в списку об’єктів під охороною ЮНЕСКО та семи чудес Португалії. Тут знаходиться гробниця Васко да Гами, поховані король Мануэл I і поет Луіш Камоєнс. Вхід у монастир 10 євро, а в саму церкву вхід безкоштовний. Зовні монастир виглядає дуже гарно, я б сказала казково.
Зелений парк, який розташований біля монастиря, тільки доповнює всю красу та помпезність. Цей район нам сподобався також набережною, тому від башти Belem ми насолоджувалися морським повітря та йшли в сторону монумента першовідкривачам, висота якого 56 м, а ширина 20 м.Також за 5 євро можна на ліфті піднятися на оглядовий майданчик і подивитися панорамний вид на монастир, башту, річку Тежу та й сам район з висоти.
Особисто нам був дуже цікавий міст Ponte 25 de Abril, тому від монумента ми вирішили продовжувати нашу прогулянку набережною, щоб наблизитися максимально, і нам здавалося, що насправді це не так і далеко. Але відстань була чимала, тому краще на громадському транспорті під’їхати до зупинки.
З самого нашого приїзду в Лісабон я хотіла подивитися в першу чергу міст, який схожий на The Golden Gate Bridge у Сан-Франциско. Як відомо, міст входить до 20 найкращих підвісних мостів світу, і мало хто знає, але міст 25 квітня будувала таж сама компанія, що й в США. Тому схожість явно відчувається, правда міст у Лісабоні не є пішохідним, на відміну від Сан-Франциско. Міст має 6 автомобільних смуг, нижній рівень має колії. Місцеві говорили, що є ліфт, типу як оглядовий майданчик, але піднятися ми не наважилися, бо висота чималенька. Проїзд мостом платний і коштує 1.40 євро. Міст нас дуже вразив, і ми для себе вирішили обов’язково вживу його порівняти з Золотими Воротами.
Також у Португалії знаходиться одна з найвідоміших статуй і світі – статуя Христос-Король. Фактично вона знаходиться в Алмаді, і щоб побачити її, потрібно сісти на паром від Cais do Sodre до причалу Cacilhas в Алмаді, а далі можна на метро під’їхати до станції Алмада, і запитати місцевих, в якому напрямку рухатися. Приблизно 15 хв пішки і ви на місці. Головне тут – запам’ятати графік роботи в літній час – з 9:30 до 19:00 (останній підйом в 18:45) і прийти вчасно. На жаль, ми і ще багато туристів прийшли після 19:00, думаючи що буде відкрито до восьмої вечора. Але все було закрито і ніде не було інших проходів до оглядового майданчика, тому що вся територія загороджена і охороняється. Ми, звичайно, ходили біля паркана з надією, що нам відкриють двері, але цього не сталося, тому, засмутившись, ми верталися назад і неочіковано для себе нам дуже сподобалося ця сторона Лісабону.
В місті немає туристів і, переважно, це корінна частина жителів, дуже багато автентичних кафе та їдалень, де за столом сидять справжні Дони Педро, і п’ють без поспіху своє пиво з мідіями або іншими морськими ласощами, а ще головний атрибут – це сигара. Відчувається, що ти мандрівник, і люди якось по особливому на тебе дивляться, з якоюсь цікавістю. Не так давно мені на очі попала одна стаття де писалося, що Португалія на першому місці серед дружелюбних країн світу.
Тутешній народ і справді дуже миролюбний, і, що цікаво, славнозвісна «революція гвоздик» пройшла без єдиного пострілу. Вони нікуди не квапляться, водії трамваїв можуть запросто зупинитися на кінцевих зупинках і зробити собі півгодинну перерву, а ще в них сім’я на першому місці. У нас склалося таке враження, що ми зовсім не вміємо насолоджуватися життям, а ще дуже круто спостерігати, як люди пенсійного віку користуються планшетами та сучасними мобільними телефонами, без проблем купують в терміналах квитки на метро та інший громадський транспорт, багато пенсіонерів активно займається спортом, ми були приємно вражені побаченим.
До речі, цікавим є те, що португальці вільно володіють іспанською мовою, так як мови схожі, і коли їдуть до сусідньої країни, то розмовляють іспанською, але коли іспанці приїжджають в Португалію, то не хочуть переходити на португальську, на що португальці ображаються і відверто кажуть, що ті навмисно або спеціально так роблять. Взагалі, їхні стосунки дещо напружені, так як Іспанія вважає, що Португалія – це Іспанія. Нічого не нагадує?
Наступного дня ми продовжили нашу подорож, але про це розкажу вже не я. Чекайте нову історію!
Нагадуємо, що автором нашого блогу можете стати ви! Надсилайте нам свої історії та путівники містами на адресу bloggers@busfor.com. Автор опублікованої історії отримає 300 грн на подорожі з Busfor ;)
Рассказать друзьям
Подпишитесь на рассылку, чтобы первым получать интересные предложения, новости и скидки от BUSFOR
