Рожеве озеро, гейзер, глини: яким відпочинком може здивувати Херсонщина

Юлія Закутня 25 років, маркетолог у датській компанії TRNDlabs

Я багато чула про рожеві (буквально: вода в них пурпурового кольору) озера в Австралії, Іспанії, але ніяк не могла уявити, що побуваю на такому у нас, в Україні, майже навмання вибираючи місце для літньої поїздки і не очікуючи нічого надзвичайного. Тим не менше, приємно дивуватися доводилося постійно. Тож якщо закордон ви цього року вже не плануєте, але хотіли б відпочити із враженнями, залюбки поділюся маловідомим, але неймовірним місцем.

Село Щасливцеве розташоване на Арабатській стрілці, неподалік Генічеська у Херсонській області. Арабатська стрілка – це піщана коса шириною від кількасот метрів до 7 кілометрів, яка відділяє море від озера Сиваш. У давнину сюди чумаки їздили по сіль, а тепер – туристи по враження.

У тому, що Щасливцеве розташоване між морем і солоним озером, і є його надзвичайна перевага. Так, ви можете весь день купатися в морі і засмагати, а потім пройти два кілометри (неймовірне відчуття, коли між двома величезними водоймами – така тендітна смужка землі) – й опинитися біля повністю вкритого сіллю висохлого озера, намаститися чорними лікувальними грязями і синьою глиною, погрітися у гарячому джерелі-гейзері, полежати на плесі дуже солоного мертвого озера (як у Мертвому морі) і проїхати кілька кілометрів до озера з рожевою водою, де колись добували сіль. Отже, по черзі.

Сиваш - це кілька лиманів із лікувальними глинами і грязями

Сиваш – це не одне озеро, а кілька лиманів і заток. Раніше воно було морем, але згодом мул відділив його від основної водойми (тому Сиваш дуже мілкий і солоний). Переважно води в озері – по коліна, але ходити там не так і легко, бо під чистим верхнім плесом ховаються чорні лікувальні грязі.

Ми приїхали перш за все на море (вода тут доволі чиста і без медуз, до речі, але з моря наносить багато водоростей). Тож коли почули про грязі, не особливо захопилися – на Волині, звідки я родом, боліт вистачає. Однак коли підійшли до озера, особливу атмосферу відчули одразу – перш за все, завдяки туристам, які йшли нам назустріч, з ніг до голови вимазані в чорне.

Грязі дуже пахнуть сіркою і на вигляд не найприємніші. Але після гарячого сонечка – те, що треба. Кажуть, про властивості глин із Сиваша писав ще Геродот, а особливо їх любили скіфи. Звичайним туристам, напевне, варто детально вивчити їхній склад і проконсультуватися з лікарем, щоб не виникло алергії. У мене шкіра дуже чутлива до всього, але грязі пішли тільки на користь, і ніякої дивної реакції не було.

Кому не подобаються грязі – тут же за кількадесят метрів є озеро із блакитною глиною, з якої теж можна робити корисні маски. Тут же ви можете скупатися в гейзері чи мертвому озері (солоному, як Мертве море). Змити грязі можна у самому Сивашу (хоч він і доволі мілкий). Багато хто після грязевих ванн йде прямо до іншого солоного озера, де й змиває маску (хоч цього робити не радять).

Озеро це називають мертвим, оскільки в ньому надзвичайно висока концентрація солі. Ви в ньому буквально не тонете, як у Мертвому морі! Мені лягати на воду спершу було страшно і незвично, але потім призвичаїлася – цікаве відчуття. Тут реально можна плавати і читати газетку, наприклад. Таких фото я не зробила, але потішитися потішилася.

Десь за кілометр-півтора від солоного озера розташувалася наступна вражаюча пам’ятка природи – гейзер. Тут із-під землі б’є гаряче радонове джерело температурою градусів 60 – під самим потоком води сидіти дуже пекуче. Кажуть, вода насичена йодом, бромом, сірководнем і хлоридом натрію (по запаху щось таке і є). Можна теж погрітися і підлікуватися (але ще раз наголошу, що варто перед тим дізнатися, чи воно вам не зашкодить).

Походіть по просторах солі чи сфотографуйтеся на фоні води рожевого кольору

Ну, а якщо прогулятися ще трохи вздовж Сиваша, то можна натрапити на чисту сіль. Багато озер влітку пересихає, тож вони виглядають, як тундра: пустинні білі простори, іноді якийсь чагарничок стирчить. І гаразд, коли ще трохи води є. Я ж ходила вперше у своєму житті по чистій солі, і це неймовірне враження.

І, мабуть, найбільше “вау” усієї поїздки – рожеве Лемурійське озеро. З фото мені не дуже вірилося, коли приїхала – сама побачила. Ропа насиченого рожевого кольору за рахунок спеціальних водоростей. Солоність води – десь 35% (більше, як у Мертвому морі).

Хоч влітку озеро дуже мілке і майже висохле, атмосфера ще та: ви проминаєте напіврозвалений завод солі (кажуть, сюди по сіль ще чумаки їздили, а зараз майже не добувають нічого), і перед вами відкривається широчезний червоний простір, як після побоїща, специфічний запах (сірка, сіль). Все дуже яскраво і сліпить око, та й фото виходять колоритні.

Рожеву ропу можна набрати з собою – бо потім друзі не повірять. Я досі її використовую для масок і вмивань.

Трохи логістики

Добиратися до Щасливцевого варто через Генічеськ. Зручно замовити комфортабельний автобус, доїхати до містечка, а звідти до Щасливцевого транспорту багато. Окрім того, більшість місцевих жителів підпрацьовують таксистами.

У самому селі дуже багато різних пансіонів, гестхаузів, готелів на різний смак і гаманець – від радянських кімнаток до великих зон відпочинку із власними відгородженими пляжами і садами. Є кілька кемпінгів. Можна намагатися бронювати щось заздалегідь через агенції або сайти (скоріше всього, такі опції будуть дорожчими), але якщо ви просто приїдете своїм ходом, то навряд чи лишитеся без даху над головою. Переважно про це місце знає не так багато туристів, якщо порівняти навіть із сусіднім Генічеськом, тож на кожному другому будинку висять старі-добрі “Здаем комнату”.

Достатньо різних кафе, ринків зі свіжими фруктами і морепродуктами. Смачну домашню кухню пропонують місцеві жителі. Звісно, очікувати надзвичайного сервісу не варто, але їхати у Щасливцеве треба не за ним.

А за враженнями. І надзвичайною природою, бо знайти подібне важко.

Нагадуємо, що автором нашого блогу можете стати ви! Надсилайте нам свої історії та путівники містами на адресу bloggers@busfor.com. Автор опублікованої історії отримає 500 грн на подорожі з Busfor ;)