 |
|
Як і будь-яка нормальна пригода, наша почалась несподівано і навіть трохи неочікувано. Власне, ми поїхали на пару днів зі Львова до Ужгорода подивитись на квітучі сакури. Вдосталь намилувавшись містом і розкішними деревами, піймали себе на думці: а додому ще зовсім не хочеться. Якось все склалось докупи: сонячна погода, закордонний паспорт в наплечнику і наявність знижки на автобусні квитки від Busfor. Ось так і народилась ідея поїхати до Словаччини, благо до міста Кошице всього 3 години автобусом.
Невелике, але дуже приємне і затишне місто. Пряма дорога від автовокзалу (залізничний вокзал теж поряд) веде просто в історичний центр до храму Святої Ельжбети. Краса і велич цієї будівлі вражає: прихопивши каву, приємно півгодини посидіти в скверику поруч і помилуватися майстерністю архітектора. За пару метрів від храму було віднайдене невеличке кафе, де не за всі гроші можна розпочати знайомство зі словацькою кухнею.
Кнедлі, кнедлички, галушки з десятками варіантів начинки і додатків – все дуже смачне і порції величезні. За десертами все місто ходить до мережі кондитерських «Aida». Інтер’єри там, чесно кажучи, трохи радянські, але асортимент тістечок і десертів вражаючий, кава дуже добра і ціни приємні.
Після обіду ми пішли блукати вуличками міста. Їх дуже багато: старовинних, кривих і трохи заплутаних, забудованих 1-2-поверховими будиночками із класними підворіттями і оздобою. Ратуша, багаточисленні музеї, десятки цікавих і не дуже пам’ятників (найбільш оригінальний, як на мене, той, що зроблений із величезної кількості звичайнісіньких ключів), величезний і дуже гарний парк неподалік від вокзалу (там є басейн просто неба, бомбезна тарзанка і багато вуличних тренажерів). А після того, як все в голові вже переплуталось, можна вдертися на вежу костелу Ельжбети (вхід 2 євро) і уважно роздивитись місто з висоти. Дуже рекомендую, підйом на вежу – атракціон ще той.
Вечорами в скверику біля костелу можна помилуватись фонтанами з підсвіткою і послухати мелодійні дзвони місцевого карильона. Варіанти ночівлі є на старому доброму букінгу, але, як і будь-яке невеличке містечко, запропонувати щось пристойне не за всі гроші світу Кошице не може.
З огляду на те, що подорож не планувалась, на допомогу був призваний товариш Гугл, який на питання “що подивитись неподалік” видав феєричні фото Списького Града – найбільшої і, певно, найкращої фортеці Словаччини. Мета була визначена, знавці радили іхати в Попрад, а звідти добиратись автобусом.
І почалось. По-перше, з усіх можливих поїздів на Попрад ми вибрали (не спеціально, звичайно) найстаршій, найгірший і найповільніший. Цікаво, але вартість квитка на залізниці не залежить від того, якої якості потяг вам дістанеться. Щоправда, фантастичні пейзажі за вікном трохи примирили нас із нашим залізним страховиськом. Не доїхавши третину дороги, ми зупинились у полі на 2 години, бо попереду трапилась ДТП. Але таки дістались Попрада по обіді.
Друге: якщо вам пощастило подорожувати країною на вихідних, враховуйте той факт, що автобуси у вихідні і святкові дні ходять дуже рідко, інтервал може складати 3-4 години, а назад можна і не добратись. Не сподівайтесь знайти довідкову або касира на автовокзалі: все зачинено.
Інформація є тільки на роздрукованому розкладі на пероні. І вона є правдивою і актуальною саме на сьогодні, незважаючи на те, що виглядає так, ніби висіла тут останні сто років. Або перевіряйте на офіційному сайті автобусних сполучень. І якщо там чогось нема, не сподівайтесь, що воно таки є.
Третє: вірити якимось людям в тирнеті, які пишуть щось на кшталт «там недалеко, там велике село і хтось вас підвезе, там автобуси ходять кожні 20 хвилин» – страшна і недешева дурня! Підсумок дня: оглядова екскурсія по просторах Кошицького краю, знайомство з колоритом навколишніх сіл, купа втраченого часу і грошей, зіпсутий настрій і ніякої фортеці. Отак :(
На завершення згаяного даремно дня – вечірній Попрад, неймовірні Високі Татри (їх видно скрізь, і вони фантастичні), гірське повітря, від якого можна сп’яніти, і крута вечеря в ТЦ «Форум». Про останню окремо: «Форум» має фудкорт на останньому поверсі, там панорамне скло і на всю ширину і висоту того скла – вигляд на Татри і захід сонця. Якщо дозволяє погода, можна вечеряти на відкритій терасі з аналогічною панорамою). Їжа на вагу, 90 центів за 100 гр, дуже смачно, особливо вразив смажений сир і шулічки (щось типу наших гомбовців, але с сиром і карамельним соусом).
Потяги в напрямку столиці бігають часто, дорога займає майже 4 години, безкоштовно видають воду і газети, Wi-Fi відмінної якості. Вартість – близько 15 євро, завіконні пейзажі відбирають мову).
По приїзді пішли відразу в центр (там недалеко, максимум 30 хвилин неспішним шагом), залишили речі в готелі і поїхали в бік Девінського Граду. Квитки на міські автобуси купуються на зупинці, вартість залежить від тривалості поїздки. В нашому випадку – 30 хвилин і 90 центів, обов’язково компостувати в автобусі.
Що можу сказати: в Девінській долині дуже красиво, це місце, де річка Морава впадає в Дунай, кругом гори, а з висоти фортеці видно Відень. Величезна територія Граду, тиша, спокій, дихання багатовікової історії і файнезне порічкове вино, що є візитівкою місцевості. Коротше, недоотримані від учора враження були отримані в повному обсязі і навіть більше :)
Сама Братислава справляє подвійне враження: дуже красиве, але невеличке старе місто, з одного боку, і величезний спадок радянщини – з іншого. Союз встиг забудувати Братиславу потворними будівлями і напхати скрізь типових пам’ятників, це факт. Але на це можна не звертати уваги. Намилувавшись Дунаєм, мостами і набережною, нагулявшись старенькими вуличками міста та віддавши данину місцевій кухні і морозиву (майже скрізь воно саморобне, а отже, дуже смачне), ми вдерлись ще й на гору, де розташований Братиславський Град. Фантастичне місце, що вражає величчю і могутністю і на завершення – неймовірний захід сонця над Дунаєм, за яким можна спостерігати, сидячи на широченному мурі фортеці.
Дуже гарно гуляти вечірнім містом: усі визначні будівлі підсвічені, скрізь грають музиканти і юрмляться люди. В Святому Мартині, до речі, вечорами грає орган. Сам собор зачинений, але музика лунає дуже чутно, можна посидіти на сходах поруч і насолодитись безкоштовним концертом. Та й взагалі варто прийти сюди вдень і посидіти під склепіннями собору, де коронували імператорів і королів, час тут іде майже непомітно.
Ще в потязі на Братиславу була помічена у вікно величезна фортеця на верхівці височезної скелі, а отже, на зворотньому шляху ноги самі вивели нас на перон у невеличкому містечку Тренчин. Слова тут зайві, то треба відчути і побачити. До речі, вхід майже в усі Гради Словаччини коштує 5 євро.
Град чудово зберігся, а з вершечка вежі відкривається приголомшливий вид на місто і долину. Тільки часу на відвідини треба планувати щонайменше 3 години, бо спливає він тут надзвичайно швидко. В самому містечку є гарна центральна вулиця з кав’ярнями і ресторанчиками, але найбільше вразила невеличка пекарня, де від запаху і вигляду свіжоспеченої здоби можна захлинутись слиною :)
Далі був потяг на Кошице, автобус на Ужгород і потяг додому. Десь опівночі нас уже зустрічав рідний Львів, але перед очима ще кілька днів стояла картина засніжених скель у Татрах і могутня велич фортець.
Нагадуємо, що автором нашого блогу можете стати ви! Надсилайте нам свої історії та путівники містами на адресу bloggers@busfor.com. Автор опублікованої історії отримає 500 грн на подорожі з Busfor ;)
Рассказать друзьям
Подпишитесь на рассылку, чтобы первым получать интересные предложения, новости и скидки от BUSFOR
