Подільський вікенд, або шопінг для волинян

Василь Климюк 25 років, метеоролог Любить подорожувати Україною, адже в нас є на що подивитися

Як за один день подивитися на Вінницький фонтан, живучи при цьому в Луцьку? Єдиний транспорт, що сполучає ці два міста, це потяг Ковель-Одеса, який прибуває до Вінниці близько 3-ї години ночі, що не зовсім зручно (24 годин гуляти по Вінниці важко).

Тому ми придумали інший маршрут, такий, щоб зробити все за одну суботу, а в неділю повернутися додому: Луцьк – Хмельницький – Меджибіж – Вінниця – Луцьк.

У п’ятницю о 23:10 з Луцька до Хмельницького прямує щоденний рейсовий автобус «Брест – Камянець-Подільський». Білети брали в касі автостанції (214 грн) за 15 хв до відправлення, але варто бути кмітливим, після прибуття бігом забігати в автобус і займати місця, бо людей багато, дехто навіть стояв. Їхати до Хмельницького відносно недовго, (6 годин) але це нічний переїзд, і всю ніч хтось то ходить по автобусу, то виходить, то заходить… Короче кажучи, сну не було.

У Хмельницькому ми були о 5-й годині ранку. Ніч. Автостанція. Що робити? Було прийнято рішення поїхати на славетний Хмельницький базар. Вранці громадський транспорт не їздить, поїхали на таксі (80 грн), ринок знаходиться в іншій частині міста, пішки не дійдете.

Що можна сказати про базар? Базар – це базар! Він великий, людей дуже багато, перші 2 години ми ходили колами одними й тими самими рядами, лише з часом дійшли тями і почали щось купувати.

Ціни набагато дешевші ніж у Луцьку. Є точки, які лише продають за гуртовими цінами, є і в роздріб, в основному на одній одиниці економія 50%. Вибір великий, потрібного шукати. Якщо їхати і закуплятися на весь осінньо-зимовий сезон, цілком окупається вартість проїзду.

Лайфхак. Ми купили дуже багато речей, надалі носити їх з собою було б неможливо, тому ми відправили всі покупки і важку парасольку «Новою поштою» на самих себе, відділення знаходиться десь 1 км від ринку, вартість доставки 130 грн.

О 13:00 ми розібралися з базаром і рушили на автостанцію, щоб поїхати в Меджибіж – селище з прикольним замком, до якого я вже давно хотів потрапити. Селище, де кількість історій та легенд перевищує кількість місцевих жителів, серед яких зустрічається багато хасидів. Великий плюс, що Меджибіж знаходиться на трасі Хмельницький – Вінниця, і транспорт ходить через кожні 20 хв, що нам було на руку.

О 14:30 ми приїхали у Меджибіж, вхід до фортеці 45 грн. У фортеці проводяться реставраційні роботи, є декілька музеїв. У центрі знаходиться велика башта, на яку потрібно підніматися заплутаними сходами. З вершечка відкривається неймовірна панорама на містечко, та тільки грім та чорна дощова хмара розвіяла всі наші милування краєвидами Південного Бугу. І ми чкурнули донизу, щоб бігом зловити який-небудь транспорт.

Вийшовши за межі фортеці, почали питати місцевих, як поїхати до Вінниці. Кажуть, що якісь автобуси ходять, але графіку руху ніхто не знає. Тому ми вирішили йти на трасу і ловити будь-який транспорт. Небо все більше затягувало грозовими хмарами, і відчувалося, що зараз почнеться щось страшне.

На шосе рух автотранспорту був божевільний. Ми розуміли, що ніхто посеред дороги нам не стане, тому, не поспішаючи, рушили в бік Вінниці. Небо було чорне, а намокнути посеред не зрозуміло якого відрізка траси не дуже хотілося. Дійшли ми до зупинки в селі « Tребухівці», стали голосувати, ніхто не стає, небо затягує ще більше, повз нас промчала рейсова маршрутка « Хмельницький – Тульчин, через Вінницю», після цього в нас опустилися руки.

Починало накрапати, ми вже змирилися, що будемо чекати закінчення зливи на зупиці, бо зрозуміло, що ніхто тобі не стане в дощ, як ось на горизонті з’явився чудо-автобус «Камянець-Подільський – Летичів», що не знехтував нами і зупинився, і, як в голівудських фільмах, на останній секунді, як ми вскочили в салон, так і розпочалась страшна злива з грозою.

Далі ми їхали через нульову видимість, по глибоких калюжах, але це вже було неважливо, ми були сухі. Прикол в тому, що коли ми приїхали в Летичів, ми зробили пересадку на Хмельницький – Тульчин, який нам не зупинився раніше.

Близько 19:00 були у Вінниці. Дощ закінчився, ми не намокли, я був дуже щасливий, але радіти було ще зарано.

Вечірній сеанс на фонтані починався о 21:00 і до 22:00, тому в нас ще було 2 години, щоб погуляти містом і десь перекусити, нічого розумнішого як зайти в МакДональс ми не придумали. Взяли дабл чізбургер, колу, та картоплю-фрі, вийшло до 70 грн. Далі ми пішли в «Сільпо», щоб взяти ще різні смаколики для приємного перегляду, піцу, чіпси, і мінералку – саме те, що може порадувати шлунок будь-якого гурмана.

На початок сеансу ми прийшли вчасно, але всі місця були зайняті, прийшлось тулитися на невеличкому клаптику лавки, людей на набережній Південного Бугу зібралося дууууже багато.

Вінницький фонтан – це неймовірне дійство, що повинен побачити кожен мешканець України. Буду відвертий – це найдивовижніший витвір людини, який мені випало бачити, реально перехоплює подих. З поверхні річки видніються труби, що вистрелюють величезним напором води, і це все під гучну музику і казкове освітлення – дуже круто.

Шоу закінчилося о 22:00 і, здавалося, в нас було ще 4 години, щоб погуляти нічною Вінницею (поїзд відправляється на Луцьк близько 02:00). Однак, звідки не візьмись, почався сильний дощ, і майже за кілька хвилин ми були мокрі як хлющ. Не маючи вибору, ми на трамваї рушили на вокзал. Вокзал – місце, де все сприймається якось не так: сонні люди, що сплять на бильцях, дивний запах, який просочує весь твій одяг, безхатьки, що ходять всю ніч і кричать один до одного. Ти не був у місті, якщо ти не був на вокзалі.

Наші 4 години на вокзалі тривали вічність, плюс ми були мокрі, а переодягнутися у щось інше ми не могли. Було дуже нудно, читати книгу не було сил, слухати музику не хотілось, тоже було не дуже весело. Після прибуття потяга ми закуталися в ковдри і лягли спати, в неділю о 8 ранку ми були вже в Луцьку.

Що можна скати про цю подорож? Потрібно дивитися прогнози погоди, брати теплі речі, і не викладати парасольку з рюкзака, навіть якщо над головою сонце.

Нагадуємо, що автором нашого блогу можете стати ви! Надсилайте нам свої історії та путівники містами на адресу bloggers@busfor.com. Автор опублікованої історії отримає 300 грн на подорожі з Busfor ;)