За день навколо Любліна: змішані враження

Сніжана фізик-інформатик з Луцька

На початку цієї весни, а саме на 8 березня, у вихідний день ми запланували мандрівку до Любліна. Місто розташоване в східній частині Польщі, знаходиться найближче до українського кордону. За один день ми вирішили повністю надихнутися містом, недарма ж його називають «Містом натхнення», але навіть не підозрювали, яку історію він зберігає та як від побаченого зміниться наш світогляд.

Мандрівку вирішили спланувати так, щоб приблизно о 8 год. ранку бути в Любліні, але, як виявилося, автобуси, які нам підходили по ціні, прибувають в місто о 5 год. ранку, коли ще в зимовий час на вулиці темно, а пошукавши інформацію про місцеву автостанцію, ми дізналися, що вона дуже стара нам стало страшно, та все-таки переплачувати за квиток 200 грн на рейс, який прибуває пізніше, нам не дуже хотілося, тому ми вирішили ризикнути і, сподіваючись, що на кордоні нас чекатимуть черги і автобус приїде з запізненням, вирішили купувати квитки.

Головний лайфхак: кілька місяців тому я писала про поїздку на Тернопільщину, тому в нас був промокод на знижку в 300 грн. Відповідно, квитки нам обійшлися у 2 грн в один бік, що навіть дешевше, ніж проїхатися в тролейбусі в м. Луцьк по одноразовому квитку. Зрадівши та спакувавши рюкзак, ми вирушили в дорогу.

Ніч пройшла швидко, і в Люблін ми приїхали о 7 год. ранку, чому дуже зраділи вже вдруге за подорож, але хочу сказати, що автостанція справді стара, і не виглядає як всі сучасні автостанції Євросоюзу, але дуже зручно, що вона розташована в старому місті, через дорогу від Люблінського замку, де знаходяться всі головні пам’ятки, всі хостели, готелі та торгові центри. Найголовніше, коли ми зайшли всередину, то зрозуміли: якби автобус приїхав о 5 год. ранку, на автостанції не так і страшно було зачекати дві години до сходу сонця, як нам здавалося спочатку.

У першу чергу ми відвідали Люблінський замок, або, як ще його називають, Люблінський палац 12 ст. Раніше тут була в’язниця, а зараз музей, який відкривається о 9 год. ранку, але о 7:30 год. замок уже був відкритий, і ми були першими ранковими мандрівниками, яких він зустрів. Прогулявшись замком, побачили, як поляки трепетно ставляться до пам’яток архітектури. Нам, на жаль, цього не вистачає.

Також у замку є оглядова вежа, з якої відкривається чудовий краєвид на місто, і, як виявляється, найстаріша споруда міста і всього воєводства. На площі перед замком дугоподібні будинки під старовину, а пройшовши через Гродзькі ворота, ми потрапили у старе місто, забудоване старовинними будинками, деякі з них реставруються, а деякі виглядають не дуже благородно, враховуючи, що це центр міста.

Вулиці є дуже коротенькі з безліччю інших коротеньких вулиць, на яких розташовані різні атмосферні кафе та ресторани. Але так як на годиннику була 8:30 год. ранку, все ще було зачинено, навіть найвища споруда старого міста – Wieża Trynitarska, яка працює з 10 до 14:30 год. Ми вирішили поїхати в концтабір «Majdanek», який розташований за 4 км. від Любліна і до якого зручно їздить громадський транспорт.

До речі, як ми купували квиток на проїзд? По всьому громадському транспорті є спеціальні електронні термінали, на яких є українська мова. Лайфхак: краще не брати одноразового квитка за 4 зл., а купувати наприклад за 3 зл. 30-хвилинний квиток, тобто якщо дорога в одну сторону складає менше як 15 хвилин, то дорога туди і назад вам обійдеться в 3 зл. Ми не відразу це зрозуміли, тому дорога нам обійшлася в 8 зл.

Вхід в «табір смерті», як його називають, вільний. Відкритий з вівторка по неділю з 9 ранку по 17:00 год. вечора з квітня по жовтень із 9:00 до 16:00 год. з листопада по березень. Табір збудували за наказом Гітлера на початку 1941 р., в ньому планувалося розмістити 5 000 полонених євреїв, комуністів, злочинців, які не підтримували владу і влаштовували заговори.

Пізніше кількість полонених збільшилась до 50 тисяч, і табір розширили за межі міста. Бараків на всіх не вистачало, люди спали просто на землі, бо бараки не були оснащені меблями і навіть не опалювалися, туалету та душових кабінок не було. Люди не витримували таких умов і вмирали один за одним. А вже в 1942 р. людей почали знищувати в газовій камері. Сильніших спочатку відправляли на чорну роботу – будувати бараки для адміністрації, але вже з вікнами, та бараки-майстерні, де жінки шили одяг для персоналу. А хворих, старих і немічних закривали в газовій камері і напускали газ для того щоб спалити їх, а самі спостерігали за цим процесом через віконечко. Була навіть людина, яка з цих трупів знімала золоті коронки. І так день за днем вагонами привозили нових людей, а старих спрацьованих відправляли в місце про, яке всі мовчали, але всі знали, що і вони там рано чи пізно будуть.

Радянська армія звільнила концтабір в 1944 р. , і того ж самого року відкрили музей з куполом, під яким зберігається той самий прах людських тіл, і його розміри страшні. Історики свідчать, що загинуло 360 тис. людей, але дехто стверджує, що цифра насправді значно більша. Цей «дивний» запах у повітрі відчувається і зараз, особливо у вітряну погоду. Територія табору дуже велика, тому потрібно виділити 3-5 год., щоб повністю обійти її, зайти в бараки теж можна, але не всі відкриті для відвідувачів, в деяких активно ведуться ремонтні роботи, тому вони закриті.

А ще дуже вражає, як поляки доглядають територію, тому, що навкруги чистота ідеальна. І це державна власність. Здається, вони могли б забудувати територію розважальними закладами або ще чимось і менше покоління навіть і не здогадувалося, що тут було насправді, але ні!

Вони навіть вхід зробили безкоштовний, щоб кожен зміг приїхати і побачити на власні очі, що вони пережили, та яку ціну заплатили. В такому місці нам не особливо хотілося фотографувати та про щось розмовляти. У нас в голові було одне питання «Як таке могло бути?». Majdanek – другий концтабір після Oświęcim за величиною, але відчути цей запах і енергетику вдруге ми наразі не готові.

Близько 15:00 год. ми повернулися в місто і пішли підкорювати Wieża Trynitarska. Її висота 65 метрів і 207 сходинок. Вартість вхідного квитка 7 зл. Але в день, коли ми підіймалися на вежу, був сильний вітер швидкістю 23 м/с, що дуже ускладнювало перебування на майданчику, було дуже страшно, а ще фотографувати було майже не реально, було відчуття, що вітрюган вирве телефон з рук. Тому багато фотографій нам не вдалося зробити.

Люблін є містом козлів, тому герб козла ви будете бачити часто, також ще є в Польщі Głuchołazy, Опольського воєводства, де також на гербі зображений козел. Закінчується старе місто Краківськими воротами 14 ст., всередині яких музей. Увінчані ці ворота восьмигранним куполом, і названі краківськими, тому, що поруч лежить дорога до м. Кракова. Побудовані вони з вапняку та цегли в шахматному порядку, та відреставровані, і виглядають, неначе їх побудували пару років тому. Люблінці дуже цінують цю браму і рахують її дуже цінною архітектурною пам’яткою, оскільки вона є візитною карткою Любліна.

Прогулявшись знову старим містом, ми побачили як ранішнє безлюдне тихе місто помінялося на шумний та насичений людьми вулик. Наскільки люди створюють атмосферу на вулицях міста, а ще помітили що зовсім не відчули себе в іншій країні, бо зі всіх сторін лунала українська мова. З кожним роком українці все більше шукають свій дім у Польщі. Від себе додам, що я б не назвала Люблін «місто натхнення», бо для мене наш Львів справляє краще враження, а після побаченого в таборі «Майданек» Люблін втратив для нас яскраві кольори.

Під вечір ми вирішили «пошопитися» серед європейських брендів і вирушили у торговий центр, який знаходиться недалеко від замку та автостанції, де провели решту вільного часу, а о 20:30 год. ми пішли на автостанцію чекати автобуса в Україну. Ось так за один день ми відкрили для себе ще одне незвідане нами місто.

Нагадуємо, що автором нашого блогу можете стати ви! Надсилайте нам свої історії та путівники містами на адресу bloggers@busfor.com. Автор опублікованої історії отримає 300 грн на подорожі з Busfor ;)